“Мої треки, як розмова з подружкою, де можна поплакати, посміятися і помріяти” – Alina Palii про свою творчість, життя під час війни та поради жінкам, яка емігрували
Alina Palii – це голос українскої сучасної сцени, яка несе у світ життєві історії та музику, яка надихає. Співачка запевняє, що її пісні – це, як розмова з рідною людиною, де можна бути відвертими та рефлексувати. Alina Palii ексклюзивно поділилась, чи вільне її серце, про роботу з психологом та новий реліз “Текіла”.
1. Ваш музичний проєкт – це про жіночу силу, але водночас про ніжність, які саме сенси ви транслюєте своїм слухачам?
Здебільшого мої пісні про кохання та пошуки щастя. Я є автором більшості своїх пісень, тому ділюся своїми почуттями. Мої треки, як розмова з подружкою, де можна поплакати, посміятися і помріяти, обмінятися досвідом і разом змінюватись на краще.
2. Тема почуттів та кохання часто звучить у ваших піснях, чи є ваші сингли автобіографічними, чи це просто вигадані історії?
Мої пісні повністю відображають мої думки і почуття. Вони можуть бути написані через власний досвід та події, які я виражаю у вірші або після історій та ситуацій, які мені відгукнулися від інших. Саме вони в моїй голові перетворюються у пісні. Моя мета – передати щирість через музику, обмінюватися енергією.
3. Чи зайняте серце Alina Palii зараз?
Я дуже рідко ділюся інформацією про моє особисте життя. Війна в Україні провела «велику чистку» в моєму оточенні, те саме стосується і відносин. Зараз моє серце вільне, але я вірю, що скоро обов‘язково зустріну своє кохання. Поки у Франції складнувато зустріти українця, а я люблю наших козаків – вони найкращі.
4. Які пісні будуть випускатись наступними? Можливо, на нас чекає кліп на «Текіла»?
Дуже влучне запитання, адже я написала нову пісню, якою скоро зможу поділитися зі слухачем. Ця пісня відображає вже наше сьогодення (на відміну від «Текіли», що була написана до повномасштабної війни).
Скажу відверто, кліпу на «Текілу» не буде, можливо, лірик відео. Зараз немає змоги заробляти кошти на якісні кліпи, а якщо така змога і була б, я надаю перевагу зробити донат для швидшої перемоги.
5. Ви вимущено переїхали в іншу країну під час війни, як вам вдалось прийняти таке важке рішення?
Я тимчасово переїхала до Франції і це було дуже вимушене рішення, допомагала вивозити своїх племінників, адже виїзжати можуть тільки жінки, а племінники маленькі і їх двоє, тут і знадобилася моя допомога. З 24 лютого ми з родиною опинилися у місці, де над нашим будинком прилітало дуже багато (не хочу бути голослівною, але по відчуттям їх було дуже багато), коли рашисти влучили у будинок сусідів, було прийнято рішення вивозити дітей у безпечне місце, так ми і виїхали.
Я ніколи не уявляла своє життя за кордонами України і зовсім скоро повернуся. Ця тема дуже складна і болюча для мене.
6. Розкажіть про життя у Франції, чи плануєте повернення в Україну?
Я дуже вдячна Франції за те, як приймали українців та за допомогу: і фінансову, і організаційну, коли почалася війна і зараз. Але вже з власного досвіду скажу: рівень життя, послуг та захищеності в Україні набагато кращий і комфортніший для мене. Немає місця кращого за дім – це нормально.
Я сприймаю цей період життя, як змогу навчитися і показати іншим, як українці живуть, вміють дружити та працювати. Намагаюсь бути корисною для України, і для країни, що мені допомогла.
7. Чи створилось у вас там якесь ком’юніті українців і як ви підтримуєте зв’язок з українцями там локально?
Я дуже пишаюся українцями, нашою єдністю та організованістю. З вересня і по цей час кожну середу і суботу українці та небайдужі іноземці виходять на маніфестації. Зараз – це хода, де українці з прапорами йдуть вулицями міста, нагадуючи про війну в Україні і привертають увагу. Під час маніфестацій відбуваються цілі перформенси: лунає сирена, звуки пострілів, вибухи, плач дітей , а на фоні грає російська «калінка», учасники ходи лягають на асфальт – це не може залишити байдужим. Я плачу кожен раз, до цього неможливо звикнути або прийняти.
Є волонтерські об‘єднання українців, якби не українці і друзі яких я зустріла тут, я б не витримала і жити тут не змогла б.
8. Як ви підтримуєте свій моральний стан під час вимушеного переїзду, можливо, у вас є поради для жінок, які перебувають закордоном?
Майже рік мій моральний стан був над складним, мені було соромно жити, дихати, працювати і їсти, оскільки я не в Україні, а наші люди страждають. Потім мені здалося, що я вмираю, бо життям моє існування було складно назвати. А якщо я не живу, значить русня перемогла, а такої радості я їм не залишу. Я почала шукати шляхи виходу з мого стану і мені порадили написати VOTUM. Психологічна підтримка українців. Це канал, у якому люди, що знаходяться на грані емоційного зриву, пишуть свій біль у смс, а ком‘юніті психологів відгукується допомогти. Там я вперше почала працювати зі спеціалістом. Наразі, я знайшла свого і раджу звертатися за професійною допомогою аби просто не тримати у собі свій біль і з кимось говорити. Зараз немає малого, достатнього або великого болю – він увесь масштабний, просто для кожного свій. Також, моя порада починати жити: не соромитися кохати, відпочивати, готувати смачну їжу або слухати улюблену музику. Ми ВЖЕ живемо у війні, кожного вона торкнулася по своєму, тому цінною є кожна мить.
Ми об‘єднані, допомагаємо один одному, донатимо та працюємо, щоб країна жила, але для цього у нас мають бути сили: фізичне і психологічне здоров’я, тому важливо шукати і знаходити баланс.
Зараз я прийняла рішення транслювати більше життя, бо воно не зупинилося, це життя під час війни: тут є і ворог, сила, кохання, дружба і звичайні буденні речі.
Раджу знаходити контент і середовища, які будуть робити життя легшим, нагадувати для чого ми боремося та трішки відволікати від жахливих подій у яких ми поглинуті.